Вівторок, 18.12.2018, 21:18
Вітаю Вас Гість | RSS

"Клас + Я" Сайт класного керівника Овдієнко А.В.

Міні-чат
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Притчі

                                      Притча про доброту
Людина йшла берегом і раптом побачила  хлопчика, який піднімав щось з піску і кидав у море. Чоловік підійшов ближче і побачив, що хлопчик піднімає з піску морські зірки. Вони оточували його з усіх сторін. Здавалося, на піску – мільйони морських зірок, берег був буквально усіяний ними на багато кілометрів. 
- Навіщо ти кидаєш ці морські зірки у воду? – Запитав чоловік, підходячи ближче. 
- Якщо вони залишаться на березі до завтрашнього ранку, коли почнеться відлив, то загинуть , – відповів хлопчик, не припиняючи свого заняття. 
- Але це просто нерозумно! – Закричав чоловік. – Озирнись! Тут мільйони морських зірок, берег просто всіяний ними. Твої спроби нічого не змінять! 
Хлопчик підняв наступну морську зірку, на мить задумався, кинув її в море і сказав: 
- Ні, мої спроби змінять дуже багато … для цієї зірки. 

Той, хто чекає можливості зробити відразу багато хорошого, ні-коли нічого не зробить. Життя складається з дрібниць. Дуже рідко з’являється можливість зробити відразу дуже багато чого. Істинна велич полягає в тому, щоб бути великим у дрібницях. 
(Семюель Джонсон, 1709-1784, англійський письменник і мислитель)


                                    Найцінніше в нашому жітті

.

Один чоловік в дитинстві був дуже дружний зі старим сусідом. Але час минав, з'явився інститут та інтереси, потім робота і особисте життя.

Кожну хвилину молодий чоловік був зайнятий, і у нього не було часу ні згадати про минуле, ні навіть побути з близькими. 

Одного разу він дізнався, що сусід помер - і несподівано згадав: старий багато чому навчив його, намагаючись замінити хлопчикові загиблого батька. Відчувши свою провину, він приїхав на похорон. 

Увечері, після поховання, чоловік зайшов до спорожнілого будинку покійного. Все було так, як і багато років тому ... Ось тільки маленька золота коробочка, в якій, за словами старого, зберігалася найцінніша для нього річ, зникла зі столу. Подумавши, що її забрав хтось із нечисленних родичів, чоловік покинув будинок. 

Однак через два тижні він отримав посилку. Побачивши на ній ім'я сусіда, чоловік здригнувся і відкрив коробку. Всередині лежала та сама золота коробочка. У ній виявився кишеньковий золотий годинник з гравіюванням: «Спасибі за час, що проводив зі мною». І він зрозумів - найціннішим для старого був час, проведений зі своїм маленьким другом. З тих пір чоловік намагався якомога більше часу приділяти дружині та синові. 

Життя вимірюється не кількістю подихів. Воно вимірюється кількістю моментів, які змушують нас затримати подих. Час витікає від нас кожну секунду. І його потрібно витрачати прямо зараз. Але витрачати його потрібно мудро і на саме цінніше у житті.

 

 

 

                                           Знайдеться той, хто не згоден

Батько  зі своїм сином і мулом в полуденну спеку подорожував по курних провулках міста. Батько сидів верхи на мулі, а син вів його за вуздечку.

- Бідний хлопчик, – сказав перехожий, – його маленькі ніжки ледь поспівають за мулом. Як ти можеш ліниво сидіти на мулі, коли бачиш, що хлопчисько зовсім вибився з сил?

Батько прийняв його слова близько до серця. Коли вони завернули за ріг, він зліз з мула і велів сину сісти на нього. Незабаром зустрівся їм інший чоловік. Гучним голосом він сказав:

- Як не соромно! Малий сидить верхи на мулі, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом.

Хлопчик дуже засмутився від цих слів і попросив батька сісти на мула позаду нього.

- Люди добрі, бачили ви щось подібне? – Заголосила жінка, що йшла їм на зустріч. – Так мучити тварину! У бідного мула вже провисла спина, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, начебто він диван, бідна істота!

Не кажучи ні слова батько і син, осоромлені, злізли з мула. Щойно вони зробили кілька кроків, як зустрівся їм старий дід і почав насміхатися з них:

- Чого це ваш мул нічого не робить, не приносить ніякої користі і навіть не везе когось з вас на собі?

Батько сунув мулу повну пригорщу соломи і поклав руку на плече сина.

- Що б ми не робили, – сказав він, – обов’язково знайдеться хтось, хто з нами буде не згодний. Я думаю, ми самі повинні вирішувати, що нам робити.

 

                                            До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.

По довгій, кам’янистій, виснажливій дорозі йшла людина з собакою. Йшла вона собі йшла, втомилася, собака теж утомився. Раптом перед ними - оазис! Прекрасні ворота, за огорожею - музика, квіти, дзюркіт струмка, словом, відпочинок.
- Що це таке? - запитав мандрівник у вартового.
- Це рай, ти вже вмер, і тепер можеш ввійти і відпочити по-справжньому.
- А є там вода?
- Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни...
- А поїсти дадуть?
- Усе, що захочеш.
- Але з мною собака.
- Шкодую, але з собаками не можна. Його доведеться залишити тут. 
І мандрівник пішов далі. Через якийсь час дорога привела його на ферму. Біля воріт теж сидів вартовий.
- Я хочу пити - попросив мандрівник.
- Заходи, у дворі є колодязь.
- А мій собака?
- Біля колодязя побачиш поїлку. 
- А поїсти?
- Можу почастувати тебе вечерею. 
- А собаці?
- Знайдеться кісточка.
- А що це за місце?
- Це рай.
- Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай - там.
- Бреше він. Там пекло.
- Як же ви, у раю, це терпите?
- Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів

 

 

                                    Що саме головне?


Одного разу до Вчителя прийшов подорожній. Він сів за стіл навпроти Вчителя і мовчки дивився, як той читає книгу. Приблизно через годину гість сказав:

- О, Великий Учитель, я йшов багато місяців, щоб зустрітися зтобою тут і поставити одне лише питання: «Що найголовніше, що варто в собі розвивати в першу чергу?»

 -Мізки, – відповів Учитель.

- Великий Учитель, чому «мізки»? Що ти маєш на увазі? -Здивувався гість.

- По-перше, не називай мене великим, – сказав Учитель. – А по-друге, якщо б ти думав мізками, а не ногами, не йшов би стільки тижнів. Ти написав би листа.


Із чого починається щастя

Жив один чоловік. Одного разу вирішив він повстати проти несправедливості, що панувала у світі, і задумав добути щастя для всіх. Він узяв у руки зброю і боровся зі злом усюди, де зустрічав його.
Багато довелося йому стріляти і вбивати в ім'я щастя для всіх. Ішов час. Він засинав і прокидався зі зброєю в руках, місяцями не виходив із боїв, але світ залишався колишнім — несправедливим, злобним і жорстоким.
Він утомився від боїв і вирішив завести сім'ю. Якщо ж не вдалося мені зробити щасливими всіх, думав він, здобуду щастя для своєї родини. І щодня він боровся за щастя для своїх близьких. Багато працював, іноді недоїдав, недосипляв. Так і постарів у цій боротьбі за щастя...
Він лежав на смертному одрі, і все його життя проходило перед очима. Згадував, як у молодості задумав здобути щастя для всіх; як узяв у руки зброю і боровся зі злом усюди, де проростало воно отруйними паростками; як стріляв і вбивав в ім'я щастя; як будував сім'ю і ростив дітей; як багато працював, як іноді недоїдав, недосипляв... Потім він покликав до себе свою родину і сказав:
— Усе своє життя я намагався зробити щасливими інших. І тільки тепер розумію, що починати потрібно було з себе самого. Якби я спочатку намагався змінитися і зробив би себе щасливим, то і ви були б щасливими. І світ став би кращим, справедливішим і добрішим… 


Вкрадений гаманець

Один селянин помітив зникнення свого гаманця з грошима. Обшукавши весь будинок, він гаманця не знайшов і дійшов висновку, що його вкрали. Перебираючи в пам'яті всіх, хто приходив до нього в будинок останнім часом, селянин вирішив, що знає злодія — це був сусідський син. Хлопчик заходив до нього як раз напередодні зникнення гаманця, і ніхто інший не міг би вчинити крадіжку.
Зустрівши хлопчика наступного разу, селянин помітив у його поведінці багато підтверджень своїм підозрам. Сусідський син явно ніяковів, ховав очі і взагалі мав вигляд кота, який нашкодив; словом, кожен жест, кожен рух видавали в ньому злодія. Але у селянина не було жодних прямих доказів, і він не знав, що робити. Кожен раз, коли він зустрічався з хлопчиком, той мав усе винуватіший вигляд, а селянин злилися все більше.
Нарешті він так розгнівався, що вирішив піти до батька злодюжки і пред'явити йому формальне звинувачення.
І тут дружина покликала його:
— Подивися, що я знайшла за ліжком, — сказала вона й подала йому зниклий гаманець із грошима.
Наступного дня селянин знову подивився на сина свого сусіда: ні жестом, ні рухом не походив він на злодія.

P.S.: Людина бачить у навколишніх те, що хоче бачити. Весь світ навколо нас — це дзеркало. Від того, як ми його сприймаємо, залежатиме те, як він сприймає нас. Будьте добрішими, і світ буде добрішим до вас. 
Источник:http://www.zid.com.ua/ukr_creativework/prytcha-vkradenyj-hamanets

Источник:http://www.zid.com.ua/ukr_creativework/iz-choho-pochynaetsya-schastya

Дерево  бажань

Одного разу втомлений подорожній шукав місце для відпочинку. Він побачив розлоге дерево, що вабило тінистою кроною, й вирішив відпочити в її тіні. А оскільки день був спекотний, у подорожнього, звісно ж, виникло бажання втамувати спрагу. І щойно це бажання виникло в його уяві, перед ним бозна-звідки з’явилася висока склянка, наповнена холодним свіжим фруктовим соком. Він з радістю взяв склянку і відпив із неї.
Потім подорожній подумав: от було б добре, якби тут з’явилася моя м’яка постіль. І тут же під ним з’явилося ліжко. «Чудово! — подумав подорожній. — Але було б ще ліпше, якби тут була моя дружина й відчула зі мною ці радощі». Одразу ж перед ним постала дружина.
Але, побачивши дружину, він злякався: а раптом дружина несправжня? А якщо  це демон прийняв її вигляд? І щойно ця думка виникла в його голові, дружина перетворилася в демона. Подорожній затремтів від страху: «Цей демон може мене проковтнути». І, звісно ж, його думка одразу ж стала дійсністю, демон накинувся на нього й проковтнув.
Дерево, яке виконує наші бажання, — це і є саме життя. Рано чи пізно наші бажання й думки матеріалізуються. Здійснення бажаного не приносить задоволення, а тільки породжує нові бажання. Так наші бажання й створюють існуючу навколо нас реальність. Переконання й емоції, особливо страх і відчуття провини, також перетворюють наші потужні духовні енергії в зовнішню реальність. Таким чином, хоч що б ми побажали, віра чи страх  кінець кінцем проявляються в наших життях. Зрештою нас пожирає матеріальний світ.
Наші бажання, вірування й страхи посилають наші думки в певних напрямках і згодом формують нашу особисту реальність. Якщо ми бажаємо створити здоровішу, щасливішу й гармонійнішу реальність, ми мусимо вирішити, чого ж ми хочемо насправді, — і не дозволяти випадковим бажанням скеровувати нас у помилкових напрямках.

Слід культивувати в собі щасливі, здорові, позитивні думки, щоб саме їх реалізувало дерево виконання бажань нашого життя...
То що ж ви хочете насправді?
Источник:http://www.zid.com.ua/ukr_creativework/prytcha-derevo-vykonannya-bazhan

 

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Copyright MyCorp © 2018
Створити безкоштовний сайт на uCoz